Головна       Зворотній зв'язок
     

Засновник англійської асоціативної психології Девід Гартлі (18 ст.) наполягав на прижиттєвому формуванні психіки. Ви­ховання дитини залежить від наданого суспільством матеріалу для асоціацій, які стають змістом психіки.

Французькі філософи вісімнадцятого століття також пере­ймались питанням співвідношення біологічного та соціально­го факторів. Клод-Адріан Гельвецій наполягав на виключному домінуванні середовища, тоді як Дені Дідро, не заперечуючи ролі соціального фактору психічного розвитку, підкреслював вагомість вроджених задатків.

Дев'ятнадцяте століття ознаменувалось значним кроком у становленні вікової психології - численними спробами послі­довно описати весь онтогенез психіки. Зі спробами розв'язання цього завдання пов'язане ім'я англійського психолога Віктора Прейєра, автора книги «Душа дитини» (1882), в якій подано детальний опис фізичного та психічного розвитку дитини від народження до трьох років. Праця Прейєра започаткувала ви­користання дослідних методів у вивченні розвитку психіки, що стало фундаментом для остаточного виокремлення вікової психології як наукової галузі. З кінця 19 століття почали орга­нізовуватись товариства дитячої психології, виходити книги з її проблематики.

Змістовим підґрунтям розвитку вікової психології у двадцятому столітті стала розробка численної кількості концепцій сутності та розвитку особистості, зокрема психоаналізу З.Фрейда, біхевіоризму Дж.Уотсона, гештальтпсихології К.Кофки, когні- тивної теорії Ж.Піаже, гуманістичного підходу А.Маслоу та ряду інших.

Радянський період розвитку вітчизняної вікової психології пов'язаний з іменами таких російських та українських корифеїв, як Л.С. Виготський - автор теорії культурно- історичного розвитку людської психіки, О.М. Леонтьєв, що досліджував роль діяльності у психічному розвитку, С.Л. Рубінштейн, який співвідносив роль біологічного та соціального факторів становлення особистості, Г.С. Костюк, що підкреслював провідну роль навчання і виховання у психічному розвитку, Л.І. Божович, яка досліджувала динаміку становлення особистості й її самосвідомості, та багатьох інших.

Сучасний стан розвитку вікової психології, за думкою М.В. Савчина та Л.П. Василенко, характеризується наступними тенденціями:

• розширенням хронологічних меж дослідження психічного розвитку. З другої половини 20 століття, порушуючи тра­дицію вивчення лише психології дітей, підлітків та юнаків, з'явились та поповнюються дослідження, спрямовані на з'ясування психології дорослих, в тому числі людей похи­лого віку;

•    перехід від дослідження вікового розвитку окремих психіч­них процесів та властивостей людини до цілісного аналізу її психічного та особистісного розвитку. Психологія розви­тку відображає спроби створення комплексної характерис­тики всього онтогенезу психіки;

•    поєднання досліджень загально вікових тенденцій психіч­ного розвитку з вивченням його індивідуального варіанта зі з'ясуванням відхилень та аналогії;

•     створення інтегральних концепцій вікового розвитку та поєднання зусиль дослідників різних сфер наукового зна­ння для реалізації системного підходу до вивчення вікового розвитку людини;

•    удосконалення методики і методів дослідження вікового розвитку.

Науковий поступ сучасної вітчизняної вікової психології від­бувається завдяки діяльності лабораторій Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, очолюваному нині академіком С.Д. Максименком, науково-дослідних інститутів та кафедр пси­хології університетів.

Отже, сучасна вікова психологія спирається на результати розробок та обґрунтувань проблеми генетичного розвитку психі­ки, що здійснювались впродовж багатьох століть історії людства.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  ... 110 Повернутися на початок книги

© 2011Карта сайту